Стаючи на весільний рушник, молодята вірять у вічне кохання, щасливе безхмарне майбутнє, радощі спільного життя. Проте, часто-густо такі мрії розбиваються вщент, коли завершується «медовий місяць», з’являються буденні суперечки, проблеми чи зради. Не всім під силу витримати такий тягар, йти на компроміс. Статистика свідчить: більше 58% сімейних пар зважуються розірвати офіційні стосунки і стати знову «вільними». І це незалежно від віку, тривалості шлюбу, наявності спільних дітей, майна.
Так, на протязі 2017 року, в провадженні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області перебувало 456 справи про розірвання шлюбу. При цьому, суд вживав заходів щодо примирення подружжя. Сімейним парам, один із подружжя яких все ж робив спроби зберегти сімю, суд надавав термін для примирення, однак в більшості випадків, позитивних змін не відбувалося і 421 шлюбів було розірвано судом. Якщо така прикрість спіткала й вашу родину, наступна інформація допоможе розібратися у тонкощах процесу розірвання шлюбу.
Розірвання шлюбу відбувається за спільною заявою чоловіка і дружини згідно зі ст.106 Сімейного кодексу України. Подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дна подання такої заяви, якщо вона не була відкликана.
Якщо ж розірвати шлюб у органах ДРАЦС не можливо, в силу різних підстав, а саме подружжя має дітей або один із подружжя категорично заперечує проти розірвання шлюбу, а такі випадки є непоодинокими, тоді ж чоловік або дружина можуть обрати крайній спосіб – звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Адже Конституцією України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, а кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Тому, бажання лише одного із подружжя перебувати у шлюбі, не є обов’язком іншого.
Сімейний Кодекс України чітко передбачає, що позов про розірвання шлюбу може бути поданий одним із подружжя (стаття 110 СК України). За загальними правилами цивільного судочинства. позов пред’являється до суду першої інстанції за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або місцем перебування фізичної особи – відповідача (тобто того, до кого подається позов). Крім того, позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача (того, хто подає позов) у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини.
При прийнятті рішення про розірвання шлюбу, суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам хоча б одному з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Подружжям, які розривають шлюб, слід пам’ятати, що розлучення має дуже негативні наслідки для психіки їхніх дітей. Тому, слід усвідомлено та виважено приймати рішення про укладення шлюбу.
_03_03.png)
