В провадженні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області перебувало провадження відносно військовослужбовця Д., обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України, а саме дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби.
18.04.2018 року по даній справі було ухвалено вирок, відповідно до якого встановлено, що гр.Д., проходячи військову службу за мобілізацією у військовій частині, самовільно, без отримання відповідного дозволу командування, залишив розташування військової частини, та направився до свого місця проживання, де став проводити час на власний розсуд, не пов’язуючи його з виконанням обов’язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з’явлення до військової, звернення до правоохоронних або інших органів чи органів військового управління не подав, поки 6 грудня 2017 року, добровільно та з власної ініціативи прибув до першого відділу військової прокуратури Донецького гарнізону.
Обвинувачений Д. свою провину в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України визнав повністю та суду пояснив, що в червні 2014 року він був призваний за мобілізацією до лав Збройних Сил України. В кінці вересня, на початку жовтня 2014 року в його родині склалася важка психологічна ситуація із-за відсутності засобів для існування. Потрібні були кошти на проживання, але він не мав можливості забезпечити свою сім’ю, оскільки заробітну плату під час проходження військової служби він отримував мінімальну, якої ледве вистачало на предмети першої необхідності. Крім того, захворіла його мати, яка також потребувала його допомоги, тому 1 жовтня 2014 року він самовільно, без отримання відповідного дозволу командування, залишив розташування військової частини та направився до свого місця мешкання, де став проводити час на власний розсуд, а саме працювати та забезпечувати свою родину. 6 грудня 2017 року він добровільно з’явився до першого відділу військової прокуратури Донецького гарнізону, оскільки у військкоматі за місцем проживання йому повідомили про те, що він знаходиться у розшуку. Розуміючи, що скоїв самовільне залишення військової служби, а саме дезертирство, тобто злочин за яке передбачена кримінальна відповідальність та був готовий її понести. У вчиненні зазначеного кримінального правопорушення щиро розкаявся, та просив суд застосувати до нього п. В, ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», у зв’язку з тим, що він виховує двох неповнолітніх дітей.
Даючи правову оцінку свідченням обвинуваченого, суд вважає, що Д. своїми навмисними діями вчинив дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини, з метою ухилитися від військової служби, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 408 КК України, а тому його дії за цією статтею кримінального кодексу кваліфіковані вірно та його винуватість доведена в судовому засіданні. Разом з цим, враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного Д. правопорушення, особу обвинуваченого, визнання ним своєї провини, сприяння розкриттю злочину, негативну характеристику, суд дійшов до висновку про можливість його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, призначивши йому покарання у вигляді позбавлення волі, але враховуючи, що обвинуваченим заявлено клопотання про застосування до нього п. В, ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», суд вважає можливим звільнити його від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк
Суд визнав гр. Д. винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України та призначив йому покарання у вигляді 2 років позбавлення волі. На підставі п. «В» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році» Д. звільнено від відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Вирок суду направлено до Єдиного Державного Реєстру Судових Рішень (справа № 235/89/18).
Зазначимо, що вирок суду не набрав чинності.
_03_03.png)
