15 грудня 2017 року набули чинності зміни (Закон № 2147-VIII), якими до господарського, цивільного та адміністративного процесів, введено процедуру врегулювання спору за участю судді.
Врегулювання спору за участю судді – це спілкування сторін із суддею задля отримання роз’яснень та додаткової інформації з метою оцінки сторонами перспектив судового розгляду спору. Посередником при врегулюванні спору за участю судді є суддя, в провадженні якого перебуває справа. Учасниками врегулювання спору за участю судді є учасники судової справи та суддя.
Головною відмінністю врегулювання спору за участю судді є те, що суддя може: запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору (ч. 4 ст. 203 ЦПК України); під час закритих нарад суддя має право звертати увагу сторони на судову практику в аналогічних спорах, пропонувати стороні та/або її представнику можливі шляхи мирного врегулювання спору (ч. 5 ст. 203 ЦПК України); у разі укладення сторонами мирової угоди затвердити її (п. 4 ч. 1 ст. 204 ЦПК України); у разі недосягнення згоди сторонами справа передається на розгляд іншому судді (ч. 4 ст. 204 ЦПК України).
Жодних вимог до спеціальної підготовки судді, що здійснює врегулювання спору, не передбачено.
Врегулювання спору за участю судді можливе до початку розгляду справи по суті, за згодою сторін.
Що стосується тривалості процедури необхідно зазначити, що врегулювання спору за участю судді можливе протягом розумного строку, але не більше тридцяти днів з дня постановлення ухвали про проведення врегулювання. Врегулювання спору за участю судді не допускається у разі, якщо у справу вступила третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.
Велике навантаження на суддів було б за можливе зменшити шляхом розвитку інституту мирного врегулювання спору з використанням будь-яких способів мирного врегулювання спору. Це б сприяло вирішенню спору в стислі строки.
Якщо розглядати цю процедуру крізь призму участі в процесі адвокатів, необхідно зазначити, що на сучасному етапі вона не має тієї популярності, яка дала б змогу говорити про дієвість цього інституту, оскільки, здебільшого, адвокати, на жаль, не зацікавлені у швидкому розгляді справи.
Протягом багатьох років суди вирішують питання мирного врегулювання спору шляхом затвердження мирових угод.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.12 ЦПК України суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами.
ЦПК України передбачає можливість винесення рішення в підготовчому судовому засіданні, якщо відповідач визнає позов.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
За нормами ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Законодавець в даному випадку заохочує матеріально учасників справи в разі визнання відповідачем позову. Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Така норма закону є вигідною і для відповідача, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Враховуючи низький рівень доходів громадян, це дієвий спосіб розв’язання спору з першого судового засідання.
З метою поширення можливостей мирного врегулювання спору із застосуванням всіх вищезазначених моделей, автори вважають за необхідне більш активно інформувати громадян про такі можливості; підвищувати рівень їх правової обізнаності.
_03_03.png)
