Громадянину К. у 2015 році пред’явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 125 КК України, при наступних обставинах:
14.04.2015 року громадянин К., після вживання алкогольних напоїв у сусіда, прийшов до своєї квартири та ліг спати у зальній кімнаті. Прокинувшись через деякий час, зайшов до спальної кімнати, в якій на ліжку перебували громадянин Г. та громадянка М., переплутав громадянку М. зі своєю співмешканкою, в результаті чого на ґрунті ревнощів у нього виник намір, спрямований на вбивство громадянина Г. та спричинення тілесних ушкоджень громадянці М.
Громадянин К. взяв кухонний ніж та несподівано для громадянки М. та громадянина К. спочатку завдав одного удару ножем громадянці М. в область спини справа (отримавши удар та відбігла від нього до вікна кімнати), а потім умисно завдав громадянину Г. чотири удари ножем в місце розташування життєво важливих органів: 3 удари в область грудної клітини зліва та 1 удар в область живота справа, внаслідок чого заподіяв останньому тілесні ушкодження, від яких той помер на місці.
Статтею 91 КПК України визначені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Так п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Під час розгляду даного кримінального провадження встановлено, що 14 квітня 2015 року у квартирі, яка розташована за адресою: Донецька область, м. Покровськ, мікрорайон Шахтарський, потерпілий громадянин Г. отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді колото-різаних ран, від яких настала його смерть. Також потерпіла громадянка М. отримала тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани шкіри і м’яких тканин грудної клітини, що відносить до легких тілесних ушкоджень.
Щодо винуватості обвинуваченого громадянина К. у вчиненні кримінальних правопорушень, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів зазначила наступне.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що під час досудового розслідування інші версії подій, ніж та, що була покладена в основу обвинувального акту, не розглядалась. Стороною обвинувачення належим чином не перевірено наявність конфлікту між громадянкою М. та громадянином Г., який відбувався 14.04.2015 року, та події які цьому передували. Крім того, на захист громадянина К., який є особою похилого віку та має незадовільний стан здоров’я, стали рідні сестри вбитого громадянина Г. та свідки по даному кримінальному провадженню, заявляючи про те, що гр. Г. не міг вбити молодого, фізично розвинутого чоловіка та нанести тілесні ушкодження значно сильнішої фізично громадянці М. Показання потерпілої громадянки М. суд поставив під сумнів та віднісся до них критично.
В силу вимог частин 1, 3 статті 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Обвинувальний ворок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умов доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Колегія суддів, оцінивши надані стороною обвинувачення докази на підтвердження вини громадянина К. згідно ст. 94 КПК України, прийшла до висновку, що ці докази не відповідають критерію доведення «поза розумним сумнівом», яким керується в своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини, та визначення якого наведене в рішенні даного суду в справі «Кобець проти України» (заява № 16437/04) від 14 лютого 2008 року, а саме «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи всі докази в сукупності з точки зору достатності, суд вирішив, що наданих стороною обвинувачення доказів недостатньо для визнання громадянина К. винуватим в пред'явленому йому обвинувачені за ч. 1 статті 115, ч.2 статті 125 КК України і ухвалення в даному випадку обвинувального вироку є порушенням положень ч.3 ст.62 Конституції України, яка передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Колегія суддів, виходила із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, проаналізувавши в сукупності всі докази досліджені в судовому засіданні по даному кримінальному провадженню, врахувала положення презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини за ст.17 КПК України, а саме, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, та усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи; положення ст.62 Конституції України, та положення ст.5 «Право на свободу та особисту недоторканість» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та прийшла до висновку, що гр.К. за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 125 КК України необхідно виправдати у відповідності до положення п.2 ч.1 ст.373 КПК України, тобто не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Вирок може бути оскаржений до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
З повним текстом вироку суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
_03_03.png)
