Диспозицію ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) не можна вважати бланкетною, оскільки вона не містить посилань на інші закони чи нормативні акти щодо визначення заборонених діянь, а такі діяння визначені в її тексті. Відповідно до цього положення забороняються: «носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв». Така заборона і є диспозицією ч. 1 ст. 263 КК України, яка супроводжується визначеними в цьому ж положенні санкціями.
Відсилка до іншого «закону» міститься не в диспозиції цієї норми, а у формулюванні умови, яка визначає, коли її диспозиція може бути застосована: «без передбаченого законом дозволу». Якщо дозвіл відсутній − умова виконана, і діє диспозиція ч. 1 ст. 263 КК України. Навпаки, наявність відповідного дозволу свідчить про відсутність передбаченої законом умови, за якої диспозиція цього положення може бути застосована.
Такий висновок зробила колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника чоловіка на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів.
На переконання захисника, відсутність спеціального закону, який регулює правовий режим права власності на зброю, виключає наявність у діянні засудженого об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Крім того, він вважає: оскільки особа повідомила про наявність у неї заборонених предметів до початку обшуку, працівники СБУ мали б задокументувати факт добровільної здачі зброї.
ВС не погодився з доводами захисника. Як зазначається в постанові колегії суддів ККС ВС, диспозиція ч. 1 ст. 263 КК України сформульована з достатньою чіткістю, щоб дозволити засудженому передбачати, що діяння, за яке його було засуджено, є злочинним з погляду на це положення.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 263 КК України добровільна здача зброї означає, що людина має можливість і надалі безперешкодно її зберігати, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) передає зброю відповідному державному органу. У цьому випадку, як свідчать встановлені судами обставини, правоохоронні органи мали інформацію про те, що засуджений зберігає зброю і боєприпаси, у зв’язку з чим і отримали дозвіл на обшук домоволодіння, в якому вони могли зберігатися. Таким чином, засуджений визнав факт зберігання ним зброї і боєприпасів тоді, коли вже не мав можливості надалі безперешкодно їх зберігати.
ВС залишив вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів без змін.
З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/78628039.
За повідомленням прес-служби суду
_03_03.png)
