Існування заборгованості по аліментах та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом одного навчального року повною мірою не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов’язків.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у цивільній справі №465/3694/14-ц (провадження №61-36265св18), розглянувши 16 січня 2019 року касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова від 09.02.2017 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12.06.2017.
Рішенням суду першої інстанції від 09 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 12 червня 2017 року, позов задоволено, відповідача позбавлено батьківських прав відносно дочки. Суд установив, що відповідач ухиляється від сплати аліментів та вважав доведеним, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
За результатами розгляду касаційної скарги скасовані рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтовуючи такий висновок, Верховний Суд посилався на ч.1 ст.164 СК України, згідно якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Проте ураховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, усіх фактичних обставин для правильного вирішення справи, суд не встановив і не визначився, у чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини. Установлення таких фактичних обставин справи має важливе значення для правильного її вирішення. Посилання суду на існування заборгованості по аліментах та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом одного навчального року у повній мірі не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків. Отже, Верховним Судом передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 465/3695/14-ц –за посиланням .
За повідомленням прес-служби суду
_03_03.png)
