Частиною 5 статті 43 Конституції України та статтею 5-1 КЗпП України громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення.
До суду звернувся громадянин І. з позовом до ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ» про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Під час розгляду цивільної справи судом було встановлено, що 1 листопада 2016 року позивача було прийнято на посаду начальника команди відділу охорони на ТОВ.
Наказом ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ» від 31 жовтня 2018 року визначено з 1 січня 2019 року скоротити та вивести із штатного розпису посаду, яку обіймав позивач.
Персональне повідомлення підприємства про скорочення посади було отримано позивачем 17 січня 2019 року. Тривалий час позивач перебував на лікарняному та його було 12 квітня 2019 року звільнено у зв’язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.
Профспілковий орган на підприємстві відсутній, отже, звільнення позивача з роботи з ініціативи власника відбулось без згоди органу профспілки.
Попереджаючи позивача про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, відповідачем було запропоновано йому зайняти одну з трьох вакантних посад, при цьому ці посади перебували на інших структурних підрозділах.
Про прийняття пропозиції про переведення або про відмови в її прийнятті позивачу запропоновано повідомити протягом трьох робочих днів шляхом подання відповідної заяви до відділу кадрів.
Положеннями ст.49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Аналізуючи зміст ст.49-2 КЗпП України, можна прийти до висновку про те, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний запропонувати працівникові іншу роботу, тобто всі наявні посади на тому самому підприємстві, в установі, організації, як за професією чи спеціальністю, так і іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, а за працівником зберігається право на власний розсуд обрати таку роботу або відмовитися від неї.
Проте, під час розгляду справи, судом встановлено, що відповідач запропонував позивачеві не всі вакантні на час проходження процедури вивільнення посади, обмежившись лише трьома, чим порушив передбачений ст.49-2 КЗпП України порядок вивільнення працівника.
Аналіз ст.42 КЗпП України свідчить про те, що нею впроваджена процедура переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, яка передбачає переважне право на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Це означає, що при обранні із запропонованих у зв’язку зі звільненням посади декількома працівниками, що підпадають під вивільнення, перевага на залишення на роботі повинна надаватися працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Позивач не тільки не брав участі у проходженні процедури переважного права на залишення на роботі, а також йому були запропоновані не всі вакантні посади на час проходження процедури вивільнення.
На підставі наведеного позиція відповідача про те, що при звільненні відповідача була дотримана процедура переважного права на залишення на роботі, не прийнята судом до уваги.
Суд прийшов до висновку, що звільнення позивача за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України відбулось з порушенням встановленої законодавством процедури розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто здійснене без законної підстави, наказ, яким позивача було звільнено з роботи, підлягає скасуванню, а сам позивач підлягає поновленню на попередній роботі з дати незаконного звільнення, тобто з 12 квітня 2019 року.
У зв’язку з прийняттям судом рішення про поновлення позивача на посаді, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, період якого склав з 12 квітня 2019 року по 9 січня 2020 року (дата ухвалення рішення), тобто 186 робочих днів.
Як передбачено ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призведи до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд вважає, що незаконним звільненням позивача йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, викликаних незаконним звільненням, необхідності додавання зусиль для організації свого життя в забезпеченні себе та членів своєї сім’ї, яка підлягає покладенню на відповідача.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховував характер та тривалість порушення прав позивача, наслідки, що настали внаслідок незаконного звільнення, і визначив її в розмірі 5 000 грн.
Таким чином, суд вирішив визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ» від 12 квітня 2019 року в частині звільнення громадянина І. із займаної посади начальника команди відділу охорони на ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ» 12.04.2019 за п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату працівників. Поновити громадянина І. на роботі на посаді начальника команди відділу охорони на ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ» з 12 квітня 2019 року. Стягнути з ТОВ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ» середній заробіток за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми податків та інших обов’язкових платежів за період з 12 квітня 2019 року по 9 січня 2020 рок включно, на відшкодування моральної шкоди 5 000 гривень, на відшкодування витрат, пов’язаних з правничою допомогою адвоката 5 109 гривень 99 копійок.
Рішення суду в частині поновлення громадянина І. на роботі підлягає негайному виконанню.
Пресслужба суду
_03_03.png)
